1944 року перейменували ще один населений пункт Сент-Міклош (Святий Микола по-нашому), щоправда, цього разу перейменовували німці. Село стало називатись Чинадієво (воно знаходиться за сім километрів від Мукачевого). Кажуть, що ця назва походить від того, що до XX століття тут пани "чинили розправу" над кріпаками.

Сент-Міклош не схожий на інші замки, нема там ані зубчастих стін, ані підвісних мостів, ані гостроверхих башт. Це невелика двоповерхова будівля під черепичним дахом. Нема в ньому "штатного" привида. Тільки дві башти, велика кількість бійниць та стіни завтовшки з метр свідчать про його бойову трагічну історію. Колись замок був захищений ровами, валами, рікою (їх уже давно нема). За сім століть він змінив дуже багато власників. Та найбільшої біди тут наробило військо поляка Любомирського у 1700-му році. А під час реставрації у XVIII столітті в стіні знайшли замурований скелет. Після реставрації замок був оточений розкішним парком з клумбами і фонтанами.

Потім тут була в'язниця, спочатку австро-угорська, пізніше німецька. А ще трохи згодом прийшли наші і "поселили" тут сільраду. Змінив її лісгосп, нарешті замок зробили гуртожитком для солдат, які будували автодорогу. Радянські солдати виявилися нічим не кращими за угорську армію XVI століття. Кам'яні обрамлення під двері повиривали (уціліло тільки два) і зробили з них бордюри. Заклали цеглою таємний хід, яким можна було ходити замком непоміченим. Перефарбували кімнати "на свій смак". Пробили двері на дах, через що замок нахилився в один бік т. ін. Замок Сент-Міклош перетворився на розорену й засмічену коробку без даху, вікон та дверей поряд з автобазою, яка "прикрасила" територію колишнього саду старими цистернами та іншим металобрухтом. Якби не художник-реставратор Йосип Бартош, який узяв замок під свою опіку відновлючи його, від Сент-Міклоша залишився б хіба що фундамент. До речі, на відміну від "реставрації" Паланку, Сент-Міклош зараз реставрується за всіма правилами: стіни одніє зали пофарбовані в колір, який вони мали у XV столітті, вітраж на вікнах теж відновлено.

Окрім цього, тепер тут кілька разів на рік збираються художники і музиканти. Одне слово, Замок Сент-Міклош єдиний на Закарпатті замок, що перебуває в більш-менш нормальному стані. На жаль, таким людям, як Йосип Бартош наша держава нічим не допомагає, йому доводиться шукати гроші в Угорщині й вкладати у реставрацію власні кошти, зароблені від продажу своїх картин.